Сторінка:Нечуй-Левицький І. Микола Джеря (1926).djvu/202

Цю сторінку схвалено

„Та не про те мова мовиться. Якої ти віри?“ питав суддя вже сердито.

„Якої-ж я віри… християнської, такої, як і люди,“ сказав Микола.

Суддя розсердився й почав кричать.

„Звідкіль ти родом? Де жив твій батько, і як твій батько звався?“

„Я таки тутешній з діда й з прадіда. Я родом з Кривди. Батько мій звався Посмітюх, і діда люди дражнили Посмітюхом.“

„Він родом з Вербівки, з Київської губерні,“ обізвався пан, дивуючись з Джериних слів.

„Я в Вербівці зроду й не був, і навіть не знаю, де вона знаходиться, і до якого пана належиться,“ тихо обізвався Микола.

„Ти втік з Вербівки вже тому буде більше, як двадцять год,“ сказав пан.

„Може хтось коли і втікав, тільки не я,“ гордовито сказав Микола; „я не волоцюга й не пройдисвіт.“

Суддя розсердився, покинув питать Миколу й обернувся до инших бурлак.

„А вас як звуть?“ спитав він у другого чоловіка.

„Я Грицько Посмітюх.“

„Ви не родич Іванові Посмітюсі?“

„Я його син,“ сказав бурлака дуже тихо, спустивши зовсім очі додолу. Йому очевидячки ніяково було брехать, та недоля силувала до того.“

„А вас як звуть?“ обернувся суддя до третього бурлаки.

„Я Карпо Посмітюх,“ обізвався чоловік несміливо.