наче вона тільки-що стояла коло печи, коло полум'я. Якимсь степовим здоров'ям ніби пашіло все її лице, а легкий стан, тонка шия, тонкі руки гнулися, як степова гнучка билина на вітрі. Чорні товсті коси лисніли на голові проти вечірнього сонця, а червоне намисто на синьому керсеті ніби ще більше додавало вогню й рум'янцю її палкому видові й постаті.
Мокрина стояла проти сонця під волоським горіхом і роздивлялась на рибалок. Вона вгляділа Миколу, і її лице одразу почервоніло, мов польовий мак. Вона знялась з місця і, як птиця, полинула в хату.
Тим часом хазяйка винесла рибалкам вечерю. Сонце тільки що сіло, а рибалки вже полягали покотом під волоськими горіхами. Завтра вони мали виряжаться на ціле літо на море.
Другого дня світом уже був готовий обід. Рибалки пообідали надворі, потім поскладали на віз здорові мережі й посуд, набрали харчи, прив'язали до воза собаку, на возі посадили півня і ввійшли в світлицю, щоб сповнить звичай вихідчин.
Світлиця була чиста й просторна. Перед образами горіла лямпа, і коливались голуби та писанки на нитках, приліплених воском до стелі. Стіл був застелений білою скатертею, а на столі лежав хліб з дрібком соли зверху. Отаман виніс з кімнати здорову пляшку горілки, настояної на жовтому корінні, і поставив на стіл. Рибалки обстали стіл навкруги. Двадцять чоловіка товпилось у світлиці, не-