Сторінка:М. Григорович. Як Ірландія здобула собі волю (1924).djvu/50

Ця сторінка вичитана

ходженням, але протестант по вірі й високий англійський достойник по службі, він у своїх молодих літах об'їхав цілу Африку, брав участь у заснованні держави Конґо, винайшов причини хороби сонливости, був англійським консулом у багатьох державах і нарешті дістав од короля високий титул «Сер».

Року 1913 він виступив з англійської державної служби й остаточно присвятив себе ірландській національній справі. Дня 25 листопаду того ж року він покликав до життя «Національний Добровольчий Рух» для оборони й підтримання горожанської свободи в Ірландії для всіх осіб, незалежно від стану й віри. Хоч англійський уряд чинив цьому рухові величезні труднощі, не дозволяючи ірландським добровольцям узброюватись (що Улстерцям вільно, до того Ірландцям зась!), проте рух розростався дуже швидко, й вже в липні 1914 р. ірландських добровольців числилося коло 150 000 душ.

До сього часу між обома добровольчими військами — улстерським та католицьким — не доходило до відвертих сутичок. Не виникало також бійок між ірландськими добровольцями та королівським військом. Аж 26 липня 1914 р. виникла перша така бійка, коли англійська залога в Дубліні схотіла обеззброїти добровольців-католиків. Останні прогнали королівських жовнірів прикладами, а хоробрі англійські вояки, розлючені тим, напали на мирну людність, особливо на жінок і дітей, багатьох покалічили й кілька душ забили на смерть.