ку. Дякуючи тій реформі, число виборців до англійського парламенту настільки збільшилося, що на виборах 1885 р. партія ірландських націоналістів дістала 86 посольських місць і зробилася найдужчою партією в парламенті між лібералами, на чолі яких стояв Гладстон, і консерватистами під проводом Сольсбері.
Як тільки новий парламент зібрався, Гладстон, не гаючи часу, порозумівся з ірландською національною партією й спільними силами її та своєї ліберальної партії повалив консервативний кабінет Сольсбері. Ставши сам на чолі нового ліберального кабінету, Гладстон подав на розгляд парламенту два законопроєкти. Один з них мав призначити потрібні державні кошти, щоб перевести в Ірландії радикальну земельну реформу, себто, щоб прискорити перехід ґрунтів у повну власність ірландських хліборобів. Другий закон давав Ірландії давно очікуваний і прагнення гомруль, себ-то самостійний ірландський парламент у Дубліні й самостійне ірландське міністерство, відповідальне тільки перед цим парламентом.
Нетрудно збагнути, яку велику радість викликав проєкт гомруля серед Ірландців. Але тут ірландському народові вперше, та не в останнє, довелося на власній шиї пересвідчитись, яке то лихо й яке то нещастя, коли серед свого народу заведуться зайди-чужинці. Ті Англійці, що протягом останніх століть поосідали в Ірландії, властиво в найкращій і найбільш родючій частині Ірландії, Улстері,
