Сторінка:М. Григорович. Як Ірландія здобула собі волю (1924).djvu/23

Ця сторінка вичитана

ности — ірландський парламент і оповістила остаточне злиття (унію) Ірландії з Англією, — О'Конель користувався вже таким впливом, що зважився одверто протестувати проти тої унії. Та його протест не дав ніяких наслідків, бо що означав голос поодинокої людини супроти з'єднаної сили Англії!

Тоді він жваво кинувся до внутрішньої організаційної праці, добре розуміючи, що тільки об'єднаними силами цілого ірландського народу можна визволити край. Він невтомно виступав на вічах і народніх зібраннях, виясняючи людям причину їх тяжкого становища, закладав спілки й союзи, віддавав свої гроші й збірав серед инших заможніших людей жертви на народні справи.

О'Конель не боявся й голову підставляти, коли треба було боронити народню справу. Року 1815 він бився на поєдинку з великим ворогом ірландського народу, корабельним ляйтнантом Д'Естером, і застрілив його. Згодом він викликав на поєдинок сера Роберта Піля, тодішнього першого державного секретаря для ірландських справ і завзятого ворога рівноправности католиків. До цього поєдинку його не допустили.

Ще на початку XIX століття в Дубліні заснувався «Союз Католиків» для боротьби за рівноправність ірландського народу. Союз існував до 1823 р., коли англійський уряд розвязав його. Тоді до справи взявся О'Конель і разом зі своїм приятелем Шілем відновив діяльність союзу під назвою «Great Catholic Assoc.» За короткий час цілий «зелений