Вісімнадцяте століття застало Ірландію та ірландський народ у дуже тяжкім і сумнім стані. Жорстокі закони, видані проти Ірландців після приборкання попередніх повстань, важким тягарем лежали на цілім народі. Конфіскація майна всіх ірландських земель зробила величезну більшість людности жебраками. Несправедлива й нерозумна економічна політика гальмувала розвиток ірландської промисловисти. Навіть хліборобство й скотарство занепали під впливом цеї політики, бо Англія робила все, що було в її силах, щоб не дати здобутому краєві стати на ноги й піднестися вгору.
Здавалося б, що при таких обставинах і національний ірландський рух мусів занепасти. Та не так воно було в дійсности. Приборканий, закутий у кайдани, засуджений на злидні, виродження й смерть, ірландський народ усе-таки не скорився, не забув своєї давнішої волі, а завзято боровся далі. Тільки замісць одвертих повстань Ірландці взялися до иншого способу боротьби. Вони почали об'єднуватись у потайні Союзи й поодинці винищувати представників ворожої їм англійської влади й немилосердних дідичів, здебільшого також Англійців.
