— А чому-ж не можна?
— Хто воно такий? — звернулась Параска до свого чоловіка.
— А ось побачимо, — спокійно відповів Іван.
Відчинились двері і в хату увійшов Андрій Петренко; слїдком за ним увійшла Наталка.
— Добри́вечір вам! — привитав ся гість і, бігцем зиркнувши по хатї, пильно придивив ся до Наталки.
— Здоровенькі, паничу, — покинувши вечеру та висовуючись зза столу відповів Іван укупі з жінкою.
— Вечеряйте, вечеряйте, — здержував панич Івана, — я овсї не хочу перебаранчати вам.
— Та я вже, паничу, повечеряв, — відмовляв ся Іван і ставши до образів почав хреститись.
— Сїдайте-ж, паничу, прошу покірно, сїдайте, — припрошувала тим часом Параска, прибираючи на лаві, щоб було де сїсти паничеви.
Петренко сїв.
— Я оце, Іване, до тебе по дїлу, — заговорив панич, — сказали менї, що ти добре ятері плетеш, — зроби менї пару крилачів.
— Добре, паничу, можна!
— А скілько-ж це коштувати ме?
— А так, паничу: коли з моєї пряжи, то заплатите пять карбованцїв, а коли з вашої — два.
— А довго ти їх будеш плести?
— Тижнїв три, а може й через два будуть готові.
— От і гаразд, от і добре ! Тілько-ж гляди, додерж речинця, — не затягни на цїлий місяць.
— Та про це вже, паничу, не турбуйтесь, дурно казати не буду!
— Добре, добре!… А чому-ж оце ви не гуляєте у Яриги на весїллї? — раптом запитав панич.
— Та Бог з ними! — промовила Параска.
— Чого Бог з ними? Чи може не запрошували? — розпитував Петренко далї.
— Та нї, вони то, спасибі їм, запрошували, — вмішав ся Іван, — та тілько на таке весїллє не варт ходити!
— Чому-ж це так? — запитав панич.
