і пані-матко; для духовних осіб — пан-отче (краще за московське „батюшка“). Хіба це не краще, ні рідніше нам було-б і не простіше за ці: Катерино Володимирівно, Константине Пантелеймоновичу, Вячеславе Костянтиновичу і т. ин.?
Призвища на -ич дуже часто пишуть у нас по московській фонетиці з кінцівкою -іч: Гріневіч і т. д. У нас є наросток тільки ич: панич, дідич, погонич, Олексій Попович.
4. Форма давно-минулого часу в дієсловах (plusquamperfectum): я був сказав, як би ти була не ходила. В московській мові залишився тільки маленький рудімент цеї форми было: хотѣлъ-было сказать. І знов таки без усякої потреби свої-ж люде чіпляють нам обривок чужого старого лахміття на нашу гарну й дорогу шату: хотів було сказати — замісць: хотів був сказати.
5. Складна форма будучого часу з допоможним дієсловом -му (іму): ходитиму, робитимеш, казатиме і т. д. Її зовсім нема в московській мові.
6. Стародавні форми дієслів: дам, їм, єсм і вім. Вони у нашій мові починають атрофуватись, але ще де-які з них живуть: даси, дамо, дасте; з’їси, що ви їсте? Я тобі казочку росповім. Потім оповіси все дрібно. Дурень єси. Невелика єси пані. У поважних промовах: „прожив єси вік свій у праці...“ В галицькій
46
