Пішов до врядника — бачив урядника.
Була в Одесі — був у Варшаві.
Вона вдарила — він ударив.
Ану втни! — як утяв! Наш Улас — іди бо, Власе!
Згадав Україну — на Вкраїні милій і т. д.
Инші славянські мови цеї змоги не мають: по московському не скажете йнакше, як: прибывъ въ Варшаву, — аж троє в у-купі; так само: буду у урядника (по нашому було-б: буду в урядника — лехко й гарно). Те-ж і по польському: był w Warszawie, była u Andrzeja — прикрий роззяв через збіг трьох голосівок до купи; по нашому булоби: була в Андрія — і т. д.
Приіменники з і од (чи окремо, чи злиті зо словом) міняються при потребі, на зо, із, від: іди з Андрієм, іди зо мною, злазь із воза; нема від сина листа — прийшов од сина лист.
Слова, що починаються на і, можуть вкорочувати його в й, коли попереднє слово кінчиться голосівкою і день іде, і ніч іде... чому не йде... Забув імення... Як йому на ймення? Можна вживати ще або іще: вона ще мала — він іще малий. Злучник і може вкорочуватися в й або замінятися злучником та відповідно до потреби: він і не чув — вона й не чула. Іван і Петро — клич Івана й Петра. Івга та Оксана краще, ніж Івга й Оксана; але почуття краси не допустить сказати: Микита та Тарас, бо збіжиться до купи аж
39
