Сторінка:Модест Левицький. Паки й паки. Про нашу літературну мову. 1920.pdf/12

Ця сторінка вичитана

книжках і ґазетах не десятками, а сотнями; аби тільки придивлятись уважно. Та то-ж то й лихо, що ми занадто байдуже ставились і ставимося до засмічування нашої мови чужими, непотрібними нам словами; де-які з них так уже приросли до нашої мови, що мабуть і збутися їх уже годі.

Наприклад: кладовище (моск. кладбище) замісць нашого: цвинтарь або могилки (Волинь); колодязь (моск. колодецъ) замісць нашого: криниця; хазяїн так само непотрібне нам, як галицьке ґазда, бо ми маємо своє: господарь.

„Я господарь в хаті“! (Руданський)
„Ой комаре-господаре,
Де ся скажеш поховати?“
„Добрий Вечір тобі, пане-господарю!“
„Обізвалась жовта диня,
Гарбузова господиня“ (народні пісні).

Так само й Галичане настягали силу полонізмів у свою мову і не помічають уже їх, як наші лівобережці не помічають московізмів. Ось де-кілька прикладів із сотень:

Зголоситися (zgłosić się) = наше: озватися, обізватися.

Карк (kark) = в’язи.

Крок (krok) = ступінь.

Морд = душогубство, убивство.

Попертя (poparcie) = поміч.

10