дакція „Правди“ не раз жахалась „сепаратизму“, і „нельояльности“ проти которих я, — адвокат россійського правительства (так називала Драгоманова редакція „Правди“!) — ex principo нїчого нїколи не говорив і т. д. („Другъ“, 1877, ч. 1, з 8. н. ст. Сїчня.[1]
В такім, очивидячки, революційно-сепаратистичнім настрою, Драгоманів і задумав був свою розвідку, — що доказує зрештою, й самий заголовок її.
Велику трудність написання своєї розвідки, — котра могла була мати величезну вагу не лише для історії України, з 1654 р., але й для дальшого її розвою, — Драгоманів був би певно поборов, маючи задля сего в собі всї вимоги, не виключаючи й вимогів совісти, — бо в прінціпі він нїколи не був противний самостійній українській державі. Але перед ним, — котрий, кажучи до речі, усе вважав себе неспосібним до практичної полїтики, особливо революційної, та ще й начальної української, що вимагала гетьманського ґенія, — мусїли встати вже в часї писання його розвідки далеко більші трудности полїтичної самостійности України, а то: недостатність, до такої важкої справи, самого революційного настрою, — навіть далеко дужчого, сталїщого, нїж се було в тогочасних наших земляків, — сила держави російської, як і австро-угорської, та недостача прихильної полїтичній самостійности України сили якоїсь инчої великої европейської держави.
Ось, певно, й причина тому, що Драгоманів увірвав свою розвідку, написавши й надрукувавши лише згаданий вступ до неї та частину, — здається більшу, — I-ої глави п. з. „Вольности Війська
- ↑ Виписку даю не правописю „Друга“ — етімольоґічною — якою Драгоманів і не писав названої статї.
