Сторінка:Михайло Драгоманов. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876). 1909.pdf/39

Цю сторінку схвалено

ські князї пооднїмали землї у других князїв, увільнились од татар і стали напірати на землю князїв литовських. Московську землю мов би знову завоювали князї, так як би Францію француські королї у IX в., або Анґлїю норманські у XI в., і роздавали землю воякам своїм: боярам та дворянам, а що-б народ не тїкав з цїх земель, що-б у бояр та дворян завсїгда були вояки-піддані для царської служби, то народ закріпостили.

От до такого то царства прилучилась наша Україна! Була вона мов новонарожденна земля вольна, хоть і мала вже погані зерна, як початок крепацтва, хоть воля її не була ще вкорінена в народ наукою, котра-б показала, що именно і треба людям зоставатись вольними, та правитись тільки виборними. Нїчого дивуватись, що за ті часи, як Україна пристала до Московського царства, з його самовольним царем, з крепацтвом, жившого без науки, — то царська самоволя заїла вольности українські; московське боярство помогло зрости на Українї зернам крепацтва, а просвіта почала на Українї рости дуже тихо, тим тихше, що невеличка частина українських письменних людей роздїлилась і на Московщину; вольним же думкам, котрі росли вже в Европі у купі з наукою і звідти переходили й до нас, тепер поставлений був тин царською та чиновницькою самоволею. А як би тепер серед українського народу з'являлись думки та заміри стати против зросту неволї, то вже тепер вони мусили-б вдаритись не тільки об тих своїх людей, котрим вигодна була неволя людська, але й об московський уряд і військо, а то і об народ, котрий розумів дїло так, що Українцї чинять зраду, коли не слухають „нашого царя“ і т. д.