Сторінка:Михайло Драгоманов. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876). 1909.pdf/38

жавного, а почасти й народнього в Московщинї: в низу, в селах, поки не чіпаєть ся царське начальство, — у Великорусів бачимо зовсїм громадський дух і самоправ, не мов в старих кантонах Швайцарії, а зараз над селом — царську і чиновничу самоволю, таку, котрої не бачила Европа навіть в часи, коли найбільша була сила королїв і чиновників, при якому небудь Людовику XIV французському, або Фридериках пруських. До того треба придати велику ріжницю Московщини наприклад од Франції і других західно-европейських земель. Тут, у Европі, завсїгда була наука, котра вдержувала самоволю царську, помогаючи людям спізнати, що єсть доброго і в других нецарських порядках. Московщина-ж, у лїсах та степах, далека од старих освічених земель, — була дика і не знала другого письменства окрім церковного. Читала Московщина в книгах не про народовства грецькі та римські, а про біблейські царства; бачила перед собою приміри не італїянських народоправств, не Анґлїї, не Швайцарії, не Голяндії, а татар казанських, астраханських, з їх ханською самоволею. Скрізь по Европі в XVI–XVII в. королї всилились і ламали вольности земські, та нїде не було такого скаженого душогубця, як Іван IV московський. До того скрізь в Европі, коли королї топтали вольности панів на виборні уряди, то хоть вменшали крепацтво простих людий, в Московщинї царі завели кріпацтво, тодї як воно вже счезало в Европі. Впять і тут показалось таке, що Московське царство було й нове і старе. Старе воно було тим, що давно вже повелось і що народ вже призвичаївсь слухатись царя, а в XV–XVI в. воно стало як би наново заведене, бо саме тільки тодї москов-