або королїством, або хоть і козацькою республикою, то з часом і в ній би узяли-б більшу силу чиновники і пани над вибором і народом, як і скрізь це було. Та кільки навряд без помочі з боку, яку давала неволя московська, і пани вспіли-б за яку небудь сотню років переломити старосвітську звичайну вольність, бо вже через сто тридцять років скрізь прочули про таке дїло, як зміна королївського порядку у Франції. Знївечити хоть старосвітську, але свіже заведену вольність на Українї помогли застарілі невольні порядки тих держав, з котрими звязувалась Україна: панська Польща, а особливо-ж порядки московського царства, у котре увійшла Україна і в котрому вона знайшла знову панство, таке як і в Польщі, та ще й царство, не дуже лїпше, як в Турції.
Нїяк не можна сказати, що-б народ московський чи великоруський був не способний до вольности. В старі часи і там були вольні городи, як і в київській Руси, що потім стала Україною. Хто такі з первоначалку були Псковичі та Новгородцї, чи наші Українцї, чи нї, — тільки в XIV столїттю, тодї як цї народоправства були найдужчі, вони вже були великоруськими. Великоруси-ж були й козаки донські та яїцькі або уралські, котрих устрій був майже такий, як і в нашому Запорожжю. У Великорусів задержавсь і доси стародавній вольний звичай володїти землею громадами і передїляти її по громадському приговору. Цей звичай може задержавсь через те, що земля великоруська велика і тут було місця до недавна ще усякому, та ще й через те, що хоть Великоруси — народ і давнїй, як і другі новоевропейські народи, однако кожда оселя в ньому недуже давна, бо народові усе приходилось перехо-
