Сторінка:Михайло Драгоманов. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876). 1909.pdf/29

Цю сторінку схвалено

статтї писали козаки і думали про самих козаків. Вони вважали за Україну не всю землю, де живе український чи, як вони казали тодї, руский або російський, або малорускій народ, — а тільки ту землю, де по давнїм умовам козаків з Поляками, мусили жити козаки: не усю землю по Сян в Галичинї і по гірний Дунаєць і гірські Тисси в Карпатах, а тільки по Случ: воїводства Чернигівське, Київське та Брацлавське. Переяслівські статтї вмовлялись з царем тільки про волю козацьку, а „пашенного крестянина“ зоставляли „должность обыклую отдавать его царскому величеству, какъ и прежде сего“, значить, як було це за часи Польщі, проти котрої уставали і „пашенні крестяне“ у купі з козаками. Ті шляхтичі, котрі верховодили канцелярією Хмельницького (тай сам цей батько козацький був шляхтич!) не забули осібно написати в статтях переяславських про шляхту, що-б вона „при своїх шляхетських волостях пробувала, як при королях польських бувало, і що-б уряди судові, земські і городські, як і за Польщі було, вибирали шляхтичі“, а не пашенні люде. Тільки козаки мали-б свій власний суд, — після цеї умови!

Окрім козаків та шляхти, права і вольности вимовлені були для попів і ченцїв, що-б і вони мали те, що їм було надано од королїв польських, значить, і землї з пашенними людьми, та для міщан, що-б вони обирали для себе і для своїх дїл войтів і маґистрати та ратуші, що-б то як тепер городських голов та городську думу.

Так то зроблені козаками статтї вдержували стару нерівність між людьми українськими і не дбали зовсїм про пашенних людей, про бідних хлїборобів. На користь їм можна-б було хиба повернути 13