Сторінка:Михайло Драгоманов. Пропащий час. Українці під Московським царством (1654-1876). 1909.pdf/19

Цю сторінку схвалено


Чого-ж ви чваните ся, ви,
Сини сердешної України?

Упять кажемо: чому-б не так! Чому не проміняти мирну працю над ремеством або наукою на гарцювання по степах, щоб „скородити татарські ребра!“ Тільки огляньмося: чи багато вспіли ми в сїй мирній працї, чи сповнилась хоть половина навіть того, „за що ми билися з Ляхами, за що скородили списами татарські ребра“, — бо хоть деякі із наших батьків, як деякі з усяких народів в свій час, любили війну для війни, били „невіру“ за те, що він „невіра“, та не всї-ж тільки за тим і гарцювали по степам, що-б битись та гарцювати. І гарцювати наші батьки були примушені для того, що-б одігнати од свого краю гарцювання татарське та турецьке, що именно не давало рости на Українї мирній працї над хазяйством та письменством. І не глядючи на се козацьке гарцювання, — відкіля-ж і сама Московщина за батька й дїда царя Петра, тай за його самого, брала і вчителїв і духовних, як не з нашої України! Це кажуть і вчені московські, тільки якось не вміють держати в головах своїх одної думки. Вони навіть хваляться й тим, як де військо царське погарцює, — от хоть би по усяких Прусіях та Швайцаріях, куди царі після Петра посилали й наших козаків та некрут, — не знать для чого, тільки не для того, що-б боронити нашу землю.

Погляньмо-ж на те, яке життя справдї настало на Українї після того, як скасовано козаччину, на те, що ми дїстали замісць неї, — і як вийде, що Україна не зовсїм згаїла остатні двістї років, то чи справдї через те, що в нїй скасовано старі питомі порядки, а заведено нові, московські та петербур-