рега Днѣпра, прошелъ своею особою, съ другими „москалями“. Только старые, отпѣтые люди, въ родѣ Мазепъ, Горленокъ и Ломиковскихъ, не могли въ немъ видѣть новаго русскаго человѣка, какихъ не давала прежняя Москва, но съ какими легко можно было ужиться и малоруссамъ, вкусившимъ, въ высшихъ своихъ слояхъ, черезъ посредство Польши, европейскую гражданственность; вмѣсто Москвы создавалась новая Россія, вмѣсто москалей появлялся новый народъ, русскій, чуждый мѣстной и этнографической узости“.
Себ то так виходить, що царь Петро був не москаль тільки, а такий новий русин, що вбрав в себе усе, що було доброго в українського і московського чоловіка, а ті порядки, які позаводились на Українї після нього, були нові европейські порядки, то-б то воля не для самих тільки панів, як в Польщі, не для козаків тільки, як в нашій старій Гетьманщинї, а для усїх людей: воля робити, думати, вчитись, говорити, правитись народови, як сам хоче, ось як в Швайцарії та тій Голяндії, де вчивсь Петро караблї строїти; або хоть така, як була вже й тодї в Анґлїї, де вже не сам король правив землею, а з виборними хоть од панів та купцїв і міщан; або хоть не така воля, так хоть рівність, хоть льгота, коли не увільнення од крепацтва, як то було вже й за часи Петра по західній Европі, і як то не забаром сталось в нїй скрізь за часи великого повстання французів. А до волї та рівности прибавим науку, освіту: за часи Петра вже жили Нютон, Вольтер, Лєссінґ і т. д., що увільняли розум людський од путів попівських.
Так ось на яке добро пощастилось нашим прадїдам перемінити старовину козацьку українську!
