Тяженна се, що правда, річ, — вимагаюча лютої боротьби, напруження всїх сил і повної самопосвяти нашого народу, та ще й сильної підмоги з боку заграничних суспільностей і держав, — боротьби, грозячої скаженими репресалїями з боку російства. Але лїпше впасти від разу, лїпше таки й не жити, нїж конати сотнї років, дурячи себе надїєю на краще життя під Росією.
Скажете: до такої боротьби, на смерть або життя, треба найперше загальної свідомости, котрої нема-ж! А я скажу, що така свідомість виросте до загальности серед самої боротьби, тим певнїще, що провід у нїй мусїли би взяти свідомі елєменти, яких уже доволї серед галицьких Українцїв, особливо селян-радикалів, у котрих давний український козацький дух обновлений у сяєві всесвітних ідей: просвіти, волї й поступу. Всю-ж нашу націю повинен би пхнути до боротьби з Росією просто звірячий інстинкт — інстинкт самозбереження, котрий метав же колись маси нашої нації на Татар, Турків, Поляків і Москалїв, тай доказував чудес!
Добути, або дома не бути! — отсї мужні слова молодчих запорозьких козаків, присягаючих 9-го цьвітня 1709 р. Мазепі, повинні стати від тепер одиноким полїтичним окликом України.
Добути!…
Добули-ж собі незалежність від одної зо східних деспотій — Туреччини, тай завели власні національні держави: Греки, Серби, Румуни, Болгаре й инчі — історія котрих не богато славнїща від нашої, країни-ж котрих, як і численність, куди менчі від нашої! Чому-ж не мало би поталанити нам — вирвати Росії найкращий, найродючіщий, найко-
