того приятеля, де єсть і нарис тоі програми, котру він хотів подати просвітянам. Тільки-ж справа чогось затягалась і, видимо, зводилась на ніщо. Позаяк приятель радив мені поставити сю справу через Навроцького „в клюбі у Сушкевича“, — то я, бувши у Львові, й обернувсь з тією справою просто до Сушкевича.
Тільки ж з того нічогісінько не вийшло. С. не схотів подати програми до свого „клюбу“, навіть і тоді, коли автор єі прийіхав сам до Львова в часи мого пробування там. „Нема кому в нас робити; дайте спокій! Згодом поволеньки зробить ся!“ ось таке відповідав він. Переглянувши програму в прилозі, земляки побачать, що й доси нічого майже й не почато робити з того, що ми пропонували, окрім Бібліографіі І. Левіцкого, та по части книжки Павлика про читальні, та
