Сторінка:Михайло Драгоманов. Австро-руські спомини (1867—1877). 1889.pdf/159

звавши на спомин опери та балєти, признаю південніщих Поляків, Підгірян. Панок наш зривається, як крикне на сих статистів з Гальки, як штовхне найблизшого, — так вони й посунулись назад з вагона, трохи не валячи до долу дальшу товпу, що, видимо, теж хотіла лізти за ними. А високі палки, котрі держали сі постаті в руках, тільки шкодили йім, чіпляючись за сіданя й двері. Випхавши етнографічну коллекцію й вилаявши йійі чистою літературною польською мовою, наш панок сів з зовсім веселою міною, як людина, що допевнила своє право сидіти в нашому купе, сміливо поглядав на дам, вийняв навіть цигарник і предложив і мені цигаретку, не питаючись впрочім у дам, чи дозволять курити. — Отсе й єсть етнографічна гряниця, культурно-політична гряниця і Польщі й Руси, — подумав я, — та в загалі гряниця східноі Европи від