котрих піддержував він яко „издатель“, або замовкли або висвободили ся від єго патронату и коли интеліґенция руська в Галичині поступила наперед и вже замало іі було одного Дідицького, — тогди він кликнув на підмогу писателів российських щоби мав чим услужити своім вихованцям и не потеряв на них свого впливу.
Багато з таких єго людий и в літературних и в політичних поглядах випередили єго, стали майже самі єго містрами, але більша часть Русинів в Галичині, не знаючи о нічім лучшім, превозносить єго до нині яко представителя рущини в Галичині в кождім взгляді par excellence.
Хто лише трохи розглянув ся в загальній историі літератури, той певно не поставить на рівні писаня Дідицького и Пушкина и т. и., але у нас в Галичині преобладає и в літературі політичний взгляд, и ради панруссизму
