личині — але в россійській Украйіні не допускають ні іншоі форми, ні мови, ні іншоі організаціі навіть для ширення соціалізму, як йіхня, котру вони подавали для „єдноі і неподільноі Россіі“.
Ця тенденція великорусько-централістичного елементу серед впередчиків, а також незгоди по деяким другим справам, котрі реальні обставини Украйіни викликали на перший план (напр. справа жидівська і польська) почали вже ділити декого з розумніщих Украйінців, як С. Подолінський, від д. Лаврова й т. і. Моє прибуттє, розмови про деякі місця програми, котру мені послали ще в Італію з просьбою сказати своі думки, а також і про всю постанову справи (я казав, що в Россіі на першому плані мусить бути справа політичноі вольности, а не соціальноі революціі) підчеркували початки цеі незгоди, ставили перед Укра-
