від Чорного моря до ріки Припяти. Українська земля окружає широким поясом північне побереже Чорною моря, приблизно на півтори тисячі верст вздовш, а 800–900 верст вшир. Жило на тім просторі перед війною людей 40 мілїонів з верхом, а з того 30 мілїонів з верхом було Українцїв (докладного рахунку досї не можна було зробити, і мабуть, що Українцїв було далеко більше, ніж вираховувано). З того невелика частина, так коло восьмої части, належала до Австрійської держави (Австро-Угорщини), а все иньше до держави Росийської.
На сїй землї Український народ, або краще сказати — ті люде, від яких пішов теперішнїй Український народ, бо вони себе звали давнїйше ріжними иньшими іменнями — живе не меньше як півтори тисячі лїт. При кінцї IV віку по Христї маємо на се виразні звістки, що тодї сї племена східньословянські, від котрих пішли наші Українцї, стали поширювати ся на полуднї — і йдучи з півночі почали наближати ся до Чорного моря. Трохи пізнїйше вони вже напевно займали приблизно ті краї, в яких живуть тепер: тільки на схід, в Донщинї, на Кавказї, в Криму разселили ся в пізнїйших віках, а дещо мабуть втратили на заходї. На полуднї, в сусїдстві з степами чорноморськими, ріжні орди кочові не раз витискали звідси Українцїв, вони уступали ся в затишнїйші місця, лїсисті та багнисті, куди кочовники не заходили, а потім знов вертали ся на свої старі оселї — як не вони сами, то иньші їх земляки. В останнє ж разширили ся вони від великих повстань против Поляків, виходячи на схід, коли Поляки гору брали над козаччиною, и потім коли впала Кримська орда і перенесено Запорозьке військо на Кубань на весь нинїшнїй простір, до Дону, до Волги, до Чорного моря, а місцями і до Каспійського.
В серединї Української землї, її одвічнім осередку Київі десь в VIII чи IX віцї по Христї, приблизно одинадцять віків тому, завязало ся державне житє. Князї і владуща, воєнна верства сеї держави називали себе Русю. Вони обєднали наоколо себе всї краї залюднені полудневими, українськими племенами, підбили їх під свою власть, а також ті північні племена, з яких потім пішов нарід білоруський і великоруський. Київ став осередком великої полїтичної й культурної работи. Відси пішла нова, християнська віра, перейнята від Греків, книжність, мистецтво, право, основи нового полїтичного і громадського ладу, культурний уклад. Все се поширювало ся з Київа на українських землях і положило перший початок обєднанню в оден народ, в одно національне тїло тих давнїх окремішних українських племен і областей.
Воно пошюровало ся також і по иньших приналежних землях, великоруських і білоруських. Але татарське лихолїтє розірвало досить різко звязки українського полудня і велико-
