До чого ж іде Українство, виставляючи отсї домагання? Чи хочуть Українцї віддїлить Україну від Російськой держави, — як страшать вороги нинїшього руху несвідомих — коли домагають ся автономії України? Чи хочуть розбити сю державу на части, вимагаючи її перетворення в федеративну республїку? Чи хочуть вигнати з України всїх не-Українцїв, жадаючи українїзації уряду і всяких установ? Чи хочуть відрізати Великоросів від Чорного моря і загнати на північ, замкнути їх в тїсних межах колишнього Московського царства?
Такі страхи можуть пускати або люде не тямущі, котрі самі не розуміють, що значить автономія та федерація[1], або вороги свободи і нового ладу, що хочуть перелякати і пересварити людей, та наробивши заколоту, скористати з того, щоб знову повернути назад царя, чиновників і всякі старі порядки. Се дуже небезпечна робота, і з неї не можна спускати очей. Несвідомих треба освідомляти, а свідомих остерігати що до небезпечних наслїдків, які може мати їх баламуцтво.
Українцї не мають заміру одривати Україну від Росії. Коли б вони мали такий замір, вони виступили б щиро й отверто з такими гаслами — бо тепер за се вони б нїчим і не ріскували. Коли вільно Полякам жадати відновлення незалежної Польщі, то вільно й Українцям, як би вони схотїли, домагати ся відлучення України і повернення її в те стоновище, в якім вона стояла перед актом 1654 року — безправно нарушеним Росийским провительством. Але Українцї не мають наміру віддїляти ся від Росийської республїки. Вони хочуть задержати ся в добровільній і свобідній звязи з нею. Хочуть тільки, щоб вона нї в чім не обмежала їх свободи і самостійности національного житя. Для того хочуть широкої автономії України. Хочуть, щоб росийське правительство і великоруське громадянство з свого боку щиро і отверто вирікли ся всяких явних і тайних забаганок правити Україною против її волї, верховодити нею, використовувати (експльоатувати) її засоби для завдань, для Украінцїв чужих. Хочуть, щоб великоруське громадянство і росийські партії признали, що Україною мають правити не вони, а український нарід, з заховананнєм прав меньшостей (в тім і тих Великоросів які живуть і житимуть на Українскій землї), але з признаннем державних прав української нації на українській землї. Коли буде таке щире признаннє з обох сторін, тодї відносини будуть щирі і сердечні, свобідні від усяких укритих, заднїх думок.
Добиваючи ся федеративного устрою Росийської республїки Українцї зовсїм не мають заміру тим ослабляти її або
- ↑ Значіннє сих назв тут не буду висняти, зроблено се в брошюрі „Якої ми хочемо автономії і федерації“.
