Царське правительство лякало ся сих плянів Українцїв. Славний цар-освободитель, Олександр II 1876 р. видав ганебний указ, що мав знищити Українство. Сим указом забороняло ся привозити зза границї українську лїтературу без дуже гострої, просто неможливої цензури, і в Росії українські писання забороняли ся майже зовсїм. Про те розвій української полїтичної мисли в отім напрямі, як я сказав тільки що, йшов далї невпинно, невважаючи на всї заборони та кари і нагінки на українських „сепаратистів“, як їх називали вороги (себто таких що хочуть віддїляти ся).
Одно тільки осягали всї сї ганебні, нелюдські царські заборони — що Українцї не могли винести своїх плянів і домагань перед широку публїку, в народ. Правительство не дозволяло нїяких українських ґазет, нїяких писань на полїтичні українські теми, нїякої лїтератури для народу на українськїй мові. Але в гуртках і громадах українських міцно тримали ся Кирило-мефодіївських поглядів про потребу ґрунтовної перебудови житя, про автономію України і заміну її залежности вїд Російського царства федеративним звязком. Сї погляди особливо развивали ся визначним українським дїячем, київським професором Мих. Драгомановим, що виїхавши за границю в 1870-х роках, двадцять лїт прожив там на еміґрації, до самої смерти, і в ріжних часописях, збірниках і писаннях, що видавав з своїми товаришами в Женеві, потім у Львові на гроші складані Україцями в Росії, доводив потребу автономії України і федеративного укладу Росії.
Коли стало свобіднїйше в Росії, після Японської війни і за часів першої та другої Думи, Українцї і в Росії виступили публично з сими домоганнями: заявили, що своєю полїтичною програмою ставлять автономію України в федеративнїй Росії, і тільки з становица тактичного зараз настоюють на першій половині сеї проґрами — здїйсненню національно-територіальної автономії України й иньших національних областей Росії[1].
Від того часу, о скільки цензурні умови давали змогу (про федеративний устрій писати правительство не позволяло, вважаючи се нарушеннєм цїлости Росії) — Українцї не переставали розвивати і повторяти при кождій нагодї, в пресї і живим словом про сї свої домогання.
Тепер, коли пропали всякі обмеження свободи слова, зборів і орґанїзацій, Українцї виступають рішучо з сим своїм домаганнєм широкої національно-територіальної автономії України в федеративній демократичній Росийській республїцї. Вони орґанїзують на сїй основі всю свідому українську людність і від сих домагань не відступлять.
- ↑ Див. мій збірник „Освобожденіе Россіи и украинскій вопросъ“, зложений з статей друкованних підчас першої Думи, 1906 року.
