Сторінка:Михайло Возняк. Історія української літератури. Том I. До кінця XV віку. 1920.pdf/267

Ця сторінка вичитана

та з літописів. Останні відбивають і ідеї з часу будови першої української держави і з часу її розкладу та занепаду, коли саме чуються накликування до солідарности в інтересі цілости держави, коли бачимо виступи проти відокремлювання поодиноких земель від київської держави, проти дроблення тої держави, котру побудували „діди й батьки великим трудом і хоробростю“.

Давня література як відбитка національного характеру. Як усе тодішнє українське національне життя містило в собі зародки свобідного й сильного розвитку, було далеке від нетолерантности й замкнутости, які на приклад характеризували пізнішу Московщину, так і найдавніша українська література відзначається свобідною безпосередностю, виказує ориґінальні завязки, зокрема щодо поетичної творчости. „Як давній Святослав з його чубом і звичаями степового наїздника — пише Пипін — нагадає нам в потомстві не московського великороса, але скорше українського козака, так ліричний епос Слова про похід Ігоря відізветься не в північній пісні, але швидче в українській думі, й сам факт утворення Слова міг бути дальшим ступнем епічного розвитку, перший ступінь котрого був вихідною точкою витвореної опісля в народній сфері биліни“.

Ориґінальність і самостійність української літератури того часу була відбиткою українського національного характеру, залюбленого в героїчних подвигах, у боротьбах із степовиками. Тодішнє кипуче національне життя треба завдячувати зєднанню всіх українських племен для одної мети, обєднанню вищих шарів української суспільности довкруги прапора української державности, яка саме була невичерпаним джерелом і запорукою успіхів енерґії й таланту української нації. Тому й українське письменство найдавнішої доби і тодішня наша культура — це витвір освічених кляс: дружинників, купців і духовенства.

2. Занепад літератури через татарське лихоліття.

Значіння упадку Київа в історії літератури. Одначе згадані освічені шари почали щораз більше підупадати в міру того, як висихало джерело, що оживляло їх, в міру підупадання київської держави наслідком її роздроблення