ренції вільного ринку. Але таке становища в Туреччині триватиме недовго. Цього року закінчується термін кабальної угоди, й турки не затаюють своїх намірів щодо того, що цього таки року вони покінчать із „вільним ринком“, розпочавши свою митну політику в інтересах розвитку власної індустрії.
Наші моряки, правда, не дуже цікавились становищем турецької індустрії та умовами завозу сюди чужоземного краму. Вони поспішали зазирнути до кожної крамниці на Галаті, купити бритву, білизну, хустинку, кепку — все, що дозволяв невеличкий аванс і радянська митниця. Характеристично, що рідко натрапляли на крамницю, де не можна було б порозумітись російською мовою. А там, де не можна було російською, допомагав міжнародній портовий жарґон, що про нього я вже згадував. О десятій годині, навантажені невеличкими пакунками, почали ми вертати на „Літке“. Тут ждала новина, що рушаємо не раніше, як годин за три, бо ще не закупили харчів. Новина була й приємна, й неприємна. Приємна тому, що можно було поїхати ще до міста, а неприємна
