Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/88

Цю сторінку схвалено

плати за таксою, взяли з нас доляр „на чай“.

Повечеряти, розімняти ноги — і швидше до консульства, бо вже пізно.

Вулиці, залляті світлом, переповнені автомобілями, світляна рекляма, кафе й шантани, натовп елеґантно одягнених чоловіків і жінок із чималою кількістю підозрілих фіґур на панелях та поліцаї на своїх постах зустрічали нас. У цьому натовпі ми швидко посувалися вперед без жодного компаса та інших навіґаційних засобів, покладаючись лише на свої зорові вражіння й на бажання більше побачити.

В одному місці зустріли своїх. Вони йшли в протилежному напрямі.

— На пароплав вертаєтесь?

— Куди там! Ще навколо себе роздивитися не встигли.

Ми вже два дні без жодних інформацій. Газетний кіоск притягає нас, наче маґнет.

— Русь газет, журналь єст? — звертається один із нас до газетяря, уявляючи, що говорить стамбульським міжнароднім діялектом. Звідти чутно покручену російську мову вперемішку з французькими й німецькими