на розі трьох вулиць, — там була перукарня. Перед візитою до консультанта слід було поголитись. Після біганини для розміну долярів на ліри, щоб розплатитися з таксі, ми сиділи в перукарських кріслах, і турецькі перукарі по-мистецькому голили наші щоки.
Низенький перукар із чорною бородою подав нам газету. Газета була болгарська. Після короткої розмови за допомогою товстого турка, що знав російську мову, виявилось, що перед нами стояв болгарський соціяль-демократ.
Соціяль-демократ набундючився й, очевидно, був не від того, щоб надовго встряти з нами в розмову.
— Він еміґрант? — питали ми.
— Ні. Приїхав сюди на заробітки. Перше мав власну перукарню, але прогорів.
— А у вас соціяль-демократи є?
Очі товстого турка сміялись. Він мовчки похитав головою й пальцями правої руки зробив рух біля горла, що мусив означати: вішають. Після такої розмови ми поспішили залишити любих перукарів, а в тому числі й болгарського „революціонера“ що, окрім
