За п'ять хвилин, розминувшись із італійцем, взяли на борт лоцмана й сміливо рушили Босфором.
Перед нами розгорнулись краєвиди околиць Стамбулу. Минаємо Бейкос ліворуч, оглядаємось на Буюкдере на европейському березі. Далі йдуть Румелія-ісар та Анатолі-ісар. Праворуч Торабія, а ліворуч з поетичними назвами Екі-Кьой[1] та Паша-бахча[2] з нафтобазою між ними.
Паровичник, татарин Абібулаєв, що близько двох років жив у Стамбулі, де працював на складах нашого Нафтосиндикату, радісно повторює нам назву кожної знайомої околиці й знайомить із берегами колишньої султанської столиці. А перед полуднем ми закинули кітву в тисячі футах од берега, майже якраз напроти колишнього султанського палацу. Праворуч на горах розкинулась европейська частина міста, а в далині, по той бік протоки, азіятська, — власне, справжній Стамбул.
Легенький катер привіз до нас портових
