Сторінка:Микола Трублаїні. До Арктики через тропіки. 1931.pdf/76

Цю сторінку схвалено

— Ну, й повзе! — зауважив, пихкаючи цигаркою, один із матросів чорному, замазаному сажею паровичникові, що з відром жужелі підійшов до плянширу.

— Милі три на годину, а то й менше. Ледве рухається машина, — відповів той.

Новий гудок перервав розмову. Паровичник спорожнив своє відро й пішов назад до труби, що крізь неї подають сміття.

З 800 тонн вугілля, навантажених у Севастополі, ще залишилося 700. Буде ще роботи днів на два, поки відводні труби підіймуться з води. Десь ліворуч у тумані загув гудок пароплаву, захованого в густому молоці. За хвилину здалека праворуч почувся рев сирени. Йому вторив гудок нашого „Літке“.

Так перегукуючись, ми просувалися вперед на вест.

— Берег видно! — почувся вигук із півбаку.

Справді, праворуч крізь туман можна було побачити обриси берегової лінії. Відти з невеликими перервами долітав рев сирени. Десь ліворуч гримнув гарматний постріл. Останнє свідчило, що берег ліворуч.