пароплав, випускаючи густе пасмо чорного диму, вештався на обрії то зовсім зникаючи, то знову наближаючись до заточини, то поспішаючи на Евпаторію, то поволі, наче з неохотою, простуючи до Ялти, то кружляв на місці, чергуючи передній хід із заднім, міняв напрями, наче дражнився з містом, то немов вагався, чи завернути до заточини чи ні.
Його чекали на другу годину дня, потім на четверту, далі на п'яту й зрештою перестали чекати. Він повернувся о шостій. Пів на сьому девіятор скінчив обчислювати помилки обох компасів і передав капітанові відповідну табличку. Півгодини забрали митні формальності та огляд вугільних ям, щоб туди часами не заліз непроханий пасажир, а о восьмій загув прощальний гудок. Ще півгодини, й „Літке“ залишив Севастопольску заточину.
Пароплав легко похитувало, хвилі штурляли бризками на палубу, й ці бризки та холод проганяли всіх до теплих мурень і кают. Другого дня прокинулись десь близько десяти. Зовсім незвична обстановка
