цей зачарований острів. Більшість паровичників зовсім не збирається на о. Вранґеля, й це найнеґативніше позначається на роботі команди. Люди лічать останні дні свого перебування на борті „Літке“ й до своєї роботи ставлятся досить байдуже. Відси цілий ряд різних неприємностей. Але про наші дрібні особисті неприємності, поки вони не позначаються на остаточній меті рейсу, краще не будемо згадувати.
А поки треба згадати про моряків із самописними перами, бльокнотами, мікроскопами, фото й кіно-апаратами, що їх аж восьмеро на борту „Літке“. Це, насамперед, п'ятеро практикантів, один електроосвітлювач прожектора та двоє машинних учнів. Кожний із них має морську книжку, стаж кожного обчислюється з моменту виходу „Літке“ з Севастополя, й з них лише двоє останніх сумлінно працюють на судні, правда, не за машинних учнів, а за палубних матросів. Решта „сачкують“. Морочаться з фото-апаратами. Одні оззброєні дзеркалами „Ментор“, інші „Кодаками“, а електроосвітлювач — справжнім ЖК-дебрі“
