роду. Ользі Константин був не до мислі і вона рада б була як-небудь одчепитись од його, а через те сказала йому: „Охрести мене, — будь мені хрещеним батьком, а то не гаразд тобі мати жінку поганської віри“. Цар дуже зрадів, і незабаром патріарх константинопольський охрестив її, і дали їй імя Олена. Тоді цар знов почав прохати її, щоб вона йшла за нього, але Ольга одмовила йому: „Я б і рада була, царю, та сам ти гаразд знаєш, що христіянська віра не позволяє батькові брати собі дочку за жінку, а тепер ти ж мені став хрещеним батьком, а я тобі донькою“. — „Перемудрила ти мене, Ольго“ — промовив пар і подававши подарунки — грішми їй і усім, хто був з нею, пустив їх до-дому. Було се у 957 році.
Так говорить київська Літопись, але, як ми певне знаємо із візантійських джерел, імператор Константин був жонатий; дотого Ольга тоді була вже зовсім стара; крім того, про охрещення Ольги у Царграді не каже нам нічого й візантійська історія, тоді як вона найдрібніще описує про те, як приймали княгиню Ольгу у Царграді. Тому-то треба покласти, що Ольга їздила у Царград ще нехрещена, а охрестилася вона тоді, як повернулась звідти до Київа. І сталося се не пізніше, як у 958 р., бо у німецьких джерелах згадується, що у 959 році до короля Римського Оттона Першого прибули посли од королеви Руси — Олени; а се, як ми знаємо, христіянське імя Ольги.
Кращого вітання сподівалася Ольга у Царграді і її дуже вразило те, що її довго продержали у Суді (візантійська пристань), поки допустили бачитися з імператором, та що імператор не краще її вітав, як якогось там Сірійського посла. Се невдоволення своє виявила вона грецьким послам, що прибули до неї пізніш у Київ. Довго держала вона їх у Почайні (київська пристань), і коли вони запитали, чи довго їм дожидатися, одмовила: „Нехай постоять у мене в Почайні стільки, скільки я у Суді дожидалася“.
Охрестившись сама, Ольга хотіла охрестити й єдиного сина свого Святослава, та він не схотів і одказав їй: „Не добре мені міняти віру, коли й уся дружина моя держить віру наших дідів і прадідів, — вони ж сміятимуться з мене“. Так до смерти він і не хрестився.
Державою Ольга правила міцно, не згірш од чоловіка свого Ігоря. Се знати з того, що за час між Ігорем і Святославом Руська держава не ослабла й не розвалилась, і Святослав, ледве ступив на князівство, міг одразу взятися до далеких походів.
Святослав.Святослав був справдішній лицар, чистий запорожець на князівському столі. Літописець малює його так: „Святослав був хоробрий, легкий на ходу як пард; у поход не возив з собою ні казанів, ні наметів; нарізував конину, воловину або звірину тоненькими шматками, пік на вуглях і так їв; спав на повсті, підмостивши у голови сідло, і як ішов з ким воювати, то посилав вперед себе своїх послів, щоб вони оповістили про те ворогів, кажучи: „Іду на вас“. Се він робив на те, щоб вороги мали час зготовитись до бою, бо він вважав, що не по лицарськи несподівано, потайки на когось нападати. Се був князь-
