Сторінка:Микола Аркас. Історія України-Русі (1912).pdf/45

Ця сторінка вичитана
— 24 —

в Каспійське море, 500 кораблів руських і на кожному по 100 душ. Кілька місяців Русь господарювала по-над морем і далі в персидському краю, але як верталася вона до дому, то на неї напали Хозари й більшу половину побили.

ОЛЕГ У ЦАРГРАДІ.

Про смерть „віщого“ Олега літопись оповідає таку легенду (на пів-казку).

Бажаючи знати, коли прийде по нього смерть, покликав він до себе кудесників (знахурів) та волхвів, і один з них сказав Олегови так: „Великий ти, князю, вояка; завжди ти — під стрілами ворожими, та не в чесному бою спіткає тебе смерть твоя, — не од ворога лютого, не од болісти лихої й не од старости скінчиш ти дні свої, а од любого коня свого“. Замислився Олег, оддав свого коня слугам, звелів поставити його у станю і до смерти покоїти, кохати його та годувати найкращим зерном.

Минуло кілька літ, і Олег, вертаючись з походу до-дому, згадав про коня свого й заїхав до стані, де той кінь стояв; спитав він про нього слуги свої, що приставлені були до коня того, а слуги одказали йому, що кінь його любий давно вже пропав і голий кістяк його давно миють дощі і сушать вітри у степу на могилі.

Пішов Олег подивитися на те місце, наступив на череп ногою і промовив: „Збрехав-єси мені, старий кудесниче! Ото й од тебе, мій любий коню, тільки голий череп зостався, а я й досі живу“. Тільки він проказав се, як з мізковні тієї вилізла невеличка гадюка, обвилася круг ноги княжої і вкусила його. Від того, каже легенда, й помер Олег.