вянщину „краєм городів“! „Городища“ ті не однакові: одні круглі, часом на рівнині, обсипані валом, а часом і ровом — се звичайно-найдавніщі, прості городи; другі — на високих, крутих шпилях, в кутку між річками та яругами, обсипані з того боку, де можна увійти, кількома валами один по-за другим. Се звичайно „городища“ пізніщі — князівсько-дружинних часів. Окрім валів, город часто боронили деревляні стіни. А коли сам город не міг змістити усіх осадників, то „передгородьє“ обводили деревляними палісадами — частоколом (звалося то „острог“).
Городи єднали людей — сусідні громади: треба було усім разом будовати та поправляти город. Крім того підчас війни була спільна оборона; громади гуртом повинні були дбати про громадський спокій, вишукувати винуватих та злочинців. Все се звязувало людей в одну цілість, привчало до громадського й політичного (потрохи) життя.
З городів багато зосталося й надалі тільки тим місцем, куди люде ховалися під час небезпеки. Але деякі з них здобули велику силу й стали осередком не тільки для сусідніх сіл та своєї околиці, але й для сусідніх городів та їх округів. Се могло статись од того, що город був дуже вигідний та міцно укріплений, але ще більш мали вагу торговельні причини: коли город стояв на якійсь торговельній дорозі, то там осідали назавжди торговці та промисловці; той город притягав людей, що селились в його окопах, а коли там не зміщалися, то по-під ними, і виростав тоді „острог“ — огорожені села навколо города. Такий город здобував собі повагу, і до голосу його „гражан“ прислухалися й инші, менші городи. Од такого міста часом почали прозивати себе й люде: наприклад, Бужане та Червняне на Дулібській землі. На місці давніщих племен повстають тепер землі — волості з своїми городами. Ті племена, що не розвинули у себе городського життя, попритягали до себе сусідні, чужі центри (осередки). Так наприклад Київ притягнув до себе Деревлян, Чернигів — Радимичів і Вятичів. А з другого боку, через сильний розвиток городських центрів, де-які племінні землі розпадаються на кілька волостей — князівств: Сіверщина поділилась на Чернигівську й Переяславську волость, Кривицька земля — на Смоленську й Полоцьку (або й Псковську).
Як і з чого жили Словяне.Словяне, а між ними й наші прабатьки, споконвік були хлібороби. Сіяли пшеницю, овес, жито, ячмінь, просо, горох, мак, льон. Уживали до роботи: рало, плуга, борону, заступ (рискаль), ціпа. Орали кіньми й волами. Зібраний хліб складали „на гумні“ і там молотили „на току“, а зерно ховали „в клітях“ (коморах). Зерно мололи ручними жорнами. Вміли товкти зерно (пшоно).
Любили Словяне й коло дерева та городини ходити. В літописях часто згадуються „огородники“. Коло Київа наприклад навкруги були горо́ди та садки. Багато викохували худоби, держали: волів, корів, овець, кіз, свиней, коней, навіть ослів. Уживали молоко, сир і масло; багато мясної страви. Їли мясо найчастіш волове та овече, але спо-
