горами“, десь на верхівях Дністра й Сяна; Койстобоків — на полудневому згірї Карпат, і Карпів — коло Дністра й Прута. Сі тракійські народи були дуже войовничі, любили полюванє, були великі пяниці і славні були своїми співами. Про тракійців оповідали, що вони навіть закони укладали в піснях, щоб легче було памятати. Вірили вони, що душа несмертельна (сього не було тоді й у більш освічених Греків).
Коло того часу між карпатські гірські та степові народи клином всунувся новий, Бастарни, — певно німецького коріня, а після того як римські імператори приборкали тракійські народи й Бастарнів і перегнали їх в инше місце, з півночи, з-за Висли рушив на полудень німецький народ — Ґоти. Зі сходу приперли їх Словяне, а з заходу инші народи, і вони подались на полудень та вискочили аж над Чорним морем. З того, що по дорозі через наші землі не знайшлось для них місця, видно, що ті землі були заселені Словянами. Сі Готи просиділи в Чорноморських степах літ з двісті, і виперла їх звідти турецька орда Гуннів, що насунулася з Азії в IV столітті. З сього часу й аж до XVI–XVII віків наші степи стають краєм переважно кочових орд турецької родини. Часом вони пробували на нашій землі дуже недовго — тільки переходили через степи, часом зоставались кілька віків. Добра од них Україна не зазнала — саму лишень шкоду.
Гунни пробували в наших степах може зо сто літ; їх виперла звідти на захід инша орда — Болгарів. Сі Болгари були турецького коріня, й одна частина їх пізніще одійшла на північ, у фінські землі над рікою Волгою та Камою, і там засіювала свою державу, — друга частина перейшла через наші степи, осілася з початку між Дністром та Дунаєм, а потім перейшла за Дунай і теж засновала своє Болгарське царство. Але там за Дунаєм було вже тоді так багато Словян, що Болгари геть помішалися і через кілька поколінь се був вже зовсім словянський народ.
В VI віці, слідом за Болгарами, насунули з Азії Авари (Обри — як зве їх найдавнійша наша Літопись). Вони воювали з Словянським народом Антами, але в степах наших довго не держалися.
Після Аварів прибули знов Хозари. В VII та VIII віці вони держали в своїх руках Керченську протоку (Фанагорію, пізнішу Тмуторокань), Крим, якийсь час і наддніпрянські Словяне платили їм данину. Столиця їхна була Ітіль, де Волга вливається в Каспійське море. Вони були корисні для українських земель, бо літ з двісті (у VIII та IX ст.) не пускали з Азії турецьких орд та вели з нашими предками торговлю. В кінці IX в. Хозарська держава хилиться до низу, а в X в. добив її українсько-руський князь Святослав.
Нарешті ще одна орда — вже фінського коріня — Угри, чи Мадяри. Вони в IX в. перейшли через наші степи й осілися на середньому Дунаї.
Стільки народів усяких бачили наші степи, а наші люде зазнали од них чимало лиха та кривди.
