XIII
лот, що надокучить навіть здоровому чоловікови, а хорому то вже таки допече до живого.
Можна сказати, що кождий аркуш отсьої книги являвся, як результат якогось трагічного зусилля людини, котра рвалася до праці, й до виконання принятого на себе обовязку, а падала в боротьбі з судьбою. Така боротьба тягнулася кілька місяців. Раз недуга кидала покійним Василем на ложе терпіння, то знова він, силою духа і великою охотою до життя й до праці брав над ньою верх. Аж таки стало на єї. Кашель майже не давав хорому спокою, горячка держалася високо, кровотоки приходили зчаста і Доманицьий мусів виїхати до Аркашон, у Франциї, недалеко берегів океану. Їхав з надією, що верне. Забрав з собою отсей примірник першого видання історії, на котрім пороблені були усі зміни та перерібки і казав собі посилати другу корректу. Посилка така трівала тепер більше ніж тиждень і видання почало тягнутися так пиняво й тяжко, як тяжко тяглися дні редактора. Аж 10 вересня 1910 року н. ст. зівсім припинилося. І здавалося, що зі смертию Василя Доманицького прийшов також кінець другому виданню істориї Аркаса. Не знати було, хто має тепер тим ділом занятися і як його повести до кінця. Аж по кількох місяцях відізвалася д. Ольга Аркасова, що вона, не зважаючи на дотеперішню трагічну судьбу книги, хоче єї довести до ладу. Але як? Редакторського примірника, того, що забрав Василь Доманицький до Аркашон, не було, корректа, яку вислала друкарня, також не вернула, а з Миколаєва, де мешкає д. Аркасова до Кракова, де друкувалася книга, дорога далека та ще переділена кордоном. Почалося листування, пішли депеші, а книга ждала. Вкінци треба було зрічися надії на отсей, наново зредагований Аркасом і Доманицьким примірник, що остався в Аркашон і вести книгу по вказівкам устним пок. Доманицького, по заміткам, які він передав у листах та по тім, що він написав у своїх книжочках про Буковину і про Галичину. Треба було поступати обережно, щоб не відступати від давнього тексту і щоб книжку хоч приблизно видати такою, якою хотіли бачити єї покійні Аркас й Доманицький. Хто мав коли небудь до діла з працею видавничою, той зрозуміє отсе важке й клопотливе завдання третього редактора та не буде йому робив важких замітів, чому не справлено того, або тамтого, чому не змінено одного, або другого місця, чому не написано так. тільки інакше. Тому, бо книга мала всеж таки бути працею Миколи Аркаса під редакциєю Василя Доманицького, а не чиїм иньшим трудом, і як коли передмова має право просити читача о вирозуміння, то передовсім має його передмова до другого видання Історії Миколи Аркаса. Тая історія має вже
