неї капіталів, відбився і на структурі її соціяльно-клясових і національно-політичних відносин. Ввіз капіталу і розвій промислу України, імперіялістична і русифікаторська політика Росії йшли в парі з напливом сюда робітничих сил із Росії, головно кваліфікованих робітників з відриванням пролєтаризуючихся українських елєментів від маси народу — працюючих. Рівночасно царський уряд Росії всякими способами пособляв еміґрації з України пролєтаризованих елєментів села, не використаних для промислу і переселяв їх в инші части імперії (головно в Сибір), відмежуючи себе таким способом від небезпечної концентрації чисто українських пролєтарських сил, спосібних до підняття боротьби проти його експлуататорської русифікаторської політики.
Так постали російські, або зрусифіковані в більшості міста і такі ж верхи найбільш розвитого пролєтаріяту, відірвані від українських центрів і звязані економічно, культурно і психолоґічно з центрами російської метрополії. В той же час подавляюча маса місцевого пролєтаріяту, що вийшла з українського народа, направлялась головно в промисл гірничий і предметів споживи, які лежали ближче села, як також заповняла кадри торговельно-промислових робітників міста; при чім ціла та маса стояла на низькім соціяльнім (некваліфікований труд)
