Коли гетьманщину скинули виключно внутрішні національно-революційні сили українського народа (при чім в момент перевороту К.П.(б.)У. від співділання з українськими революційними ґрупами одказалась і в перевороті участи не взяла), ґрупа незалежних змогла орґанізованно виступити щойно на VI. конгресі У.С.Д.Р.П. в січні 1919 року, де формально від партії відкололась, принявши плятформу совітської влади, соціялістичної республіки і независимости України й назву „У.С.Д.Р.П. незалежних.“
Революційний рух проти німецької окупації і гетьманської реакції, початково на чолі з бльоком національних дрібноміщанських партій під проводом Директорії, перемінився в рух, звернений для заведення радянської влади. Завдяки слабости українського пролєтаріяту і відірваности його зрусифікованих верхів від основної маси працюючих України, незакінченности і непережитости національної буржуазно-демократичної революції, цей рух не видвинув внутрішньої політичної керуючої сили, а тільки був завершений обєктивно внішнім центром, урядом Пятакова-Раковського, який стремління українських працюючих мас до совітської влади зрозумів як заперечення масами своєї національности і независимости України і, опираючись на верхи російського пролєтаріяту України та
