Мушу сказати шановним читачам, що я з моїм товаришом, Томком Соєр, найшли гроші, що їх укрили розбійники в печері, — і се збогатило нас. Оба дістали ми по шість тисяч талярів золотих. Судія Thalecher вложив ті гроші до каси, тож мали ми що-дня по долярови проценту.
Вдова Douglas приняла мене за свого сина й обіцяла, що мене буде учити; однак в її хатї годї було видержати, бо вдова і цїле її поступованє було надто порядне і приличне. І коли лиш не ставало менї терпцю, то утїкав. Убирав ся тодї в старі лахи а на голову вкладав паперову шапку, що її зняв з голови цукру.
Томко Соєр прирікав менї все, що збере банду розбійників і возьме мене до неї, щоб я лиш сидїв у вдови і був порядний.
Тодї знов вертав я до неї.
Вдова плакала наді мною, звала мене бідною, заблудшою овечкою, або й иньшими іменами, що ними певно не бажала мене скривдити на чести. Купила менї рівнож нове одїнє, але потив ся я в нїм немилосерно, бо було дуже тїсне.
Як вдова задзвонила на вечеру, то треба було сейчас приходити і ждати; а вона спускала голову і муркотїла щось над мискою з їдою, що була доволї добра.
По вечері витягала вдова якусь книгу і навчала мене про Мойсея і очерет. На мене били поти, бо хотїв я страх дізнати ся про Мойсея в очеретї, але, коли вона менї сказала, що він давно вже не жиє, то перестав я ним інтересувати ся, бо мене мерцї не обходять…
Від давна чув я охоту курити, але вдова сказала менї, що се гидкий наліг і що з куреня є непорядок в хатї, тому я неповинен курити. Бачу, що на сьвітї є деякі люди, що виступають проти того, о чім не мають найменшого понятя. Вдова завертала менї голову Мойсейом, хоч
