Сторінка:Марко Вовчок. Девять братів і десята сестриця Галя. 1920.djvu/45

Цю сторінку схвалено

вибивала ся з сили своєї, поспішаючи за нею — пусто нїкого!

Еге-ж, еге-ж! — пусто й нїкого. Й на який часок переставали вони поривати ся, наче заспокоювали ся, трохи набирали ся терпеливости.

— Галю, — говорить знов вдова, — чуєш, гомонить?

— Се Днїпро шумить, мамо!

— Нї, нї, Голю! Слухай-бо!

— Дерева шелестять, мамо!

— Усе Днїпро шумить! Усе дерева шелестять! — промовить вдова й зітхне і прошепоче: Боже мій, Боже мій!

А трохи згодом вдова знов почина: — Галю! Галю! вийди, подиви ся, прислихай.

І Галя виходить, дивить ся й прислухує — не чутно його, не видко нїкого, тільки Днїпро шумить та дерева шелестять.

Галя, що виростала, то усе вона розумнїйше робила ся: вже вона “гави” не бояла ся, анї вовка, щиро робила і коли вже теперки вона плакала гірко, де небудь приховавши ся, нїхто-б її не знайшов по плачу — вона тихенько-тихесенько вже вміла тепер плакати.

Жили вони так само вбого як і перше. Усе так само ходили вдова на поденщину, та усе менша її плата була з тим, що вона усе старіла, слабіла, все більш тратила міць і прудкість. Галя теж ходила на поденщину й теж по троху заробляла за тим що була ще дуже молоденька, невміла, недосьвідчена. Рано-ранесенько прокидали ся вони і йшли у місто на робо-