Сторінка:Марко Вовчок. Девять братів і десята сестриця Галя. 1920.djvu/44

Цю сторінку схвалено

— Бачиш, бачиш Галю, — он-там, там хтось стоїть? Се Івась стоїть а біля його — бачиш Грицька? Біжи, біжи, Галю, тудою… — Галя бігла тудою ї сюдою, по сей бік і по той бік — усюди, де тїшила й дурила їх нічна тїнь та мла.

І на сьвітаннє заняло ся. Сьвітаннє появило їм, яка лука зелена пуста й які гори округи безмовні. Бони все таки дожидали — що вернуть ся, тай обертали очи свої потомлені на всї боки.

І сонечко зійшло, та таке ясненьке, наче-б то хотїло й мало вмисне для їх найлучче всьвітити пусті шляхи округи. Вони усе таки дожидали — вернуть ся, вернуть ся… Та з того часу нїхто вже до дому не вернувсь.

III.

Хутенько казка кажеть ся, та не так то хутко дїло робить ся. Богато минуло днїв, тишнїв, місяцїв, тай лїт проминуло нимало, що вдова з Галею ще прожила та прогорювала в убогенький хатцї на луцї, усе дожидаючи, що повернуть ся любії сини, що повернуть ся брати милі. То усе чув ся їм гомін якийсь, нїби йшли по луцї макенькій у вечері, а на сьвітаннї пробужав їх гомін коло дверей — і поспішали ся вони й трепетали ся вони: та на луцї округи усе пусто в вечері й на сьвітаннї коло дверей нема нїкого. Пусто! Нїкого!… Дарма Галя лїтала тудою й сюдою, як тая ластівка, й вдова