Пройшло ще двоє дівчат у червоних хустках, ще троє хлопців і з ними — чого це їх так рясно?
Вони йдуть зі зборів, заклопотані й веселі.
Старий шкандибав далі.
Коло Ярославської він знову перейшов на другий бік. Сонце потемніло — коло пивної стояла вже проститутка. Слюсарі з електричної сказали їй щось — вона дзвінко й весело відповіла матернім словом. Але слюсарі пішли далі.
Старий проминув дві вулиці й спинився перед обшарпаними дверима, немов вагаючись.
Я став як стій — це була більярдна. Ага, я-ж забув, що він не бачить — він може спинитися перед стовпом, перед порожньою пивною пляшкою, перед молодим економістом, що обмірковує статтю про виробничі відносини в Китаї, перед жовтим кавказцем, що за п'ять копійок хоче наглянцювати його американські бутси.
Але зараз він стояв перед більярдною:
КАФЕ БИЛЛИАРДНАЯ.
Кафе. Я знаю, ні в одній більярдній зроду не пахло кофе. Там можна купити горілку й напувати нею в задній кімнаті наміченого фраєра.
Старий пересмикнувся на обличчі й полапав клинцювату сиву борідку. Потім він узявся за клямку. Він увійшов до більярдної.
— Тютюновий газ сивим серпанком сповивав спітнілі фігури з виряченими очима й тремтючими руками, що, здіймаючи вгору тонкі киї, сновигали в тумані навколо столів.
Навкруги на лавах сиділи жуки, одягнені під денді, під студента, під червоноармійця, під голодного
