Сторінка:Майк Йогансен. 17 хвилин. 1925.pdf/30

Цю сторінку схвалено

«Скажіть, будь ласка, чи не можу я бачити радника комерції, пана Гаррі Рейнеке? Ось моя картка».

Стара взяла картку, прочитала й повела Василя крізь чепурненьку кімнату з христами й душеспасительними написами на стінках.

«Гаррі» — сказала вона постукавши в двері…

Гаррі Рейнеке був звичайний німецький буржуа — кооператор, з якими Ганекові частенько доводилось зустрічатися.

Товстий, з гладко виголеним подвійним підборіддям він угруз у зручне крісло перед письмовним столом.

— Це діло не страшне, вирішив Василь і почав приготовану зараньше ділову розмову. Українська кооперативна спілка має такі-то й такі-то пропозиції сировини, ціни такі-то й такі-то, вигоди безсумнівні й полягають в таких-то подальших обставинах…

Василева промова ллялася мов гірський струмінь.

Нарешті він змовк.

«Боюсь, що це нам не підходить» — одповів нарешті тоненьким голоском шановний Гаррі Рейнеке.

Василеві — байдуже. Він охоче згодився, що це для Гаррі Рейнеке не підходить, і зібрався тікати.

— Але як тепер далі? Він уже залишив Рейнеке на всякий випадок свою адресу: не було вже про що балакати.

Треба було йти, але Василь не міг звестися на ноги.

В цей момент двері одчинилися й у шпарку просунулася знайома голівка. Побачивши Василя, вона негайно зникла.

Василь покрутився ще трохи й вийшов. Він пробував якось забратися у вітальню, але вона не з'являлась…

В неділю Василь одержав запрошення на обід. Це був лист від самого Рейнеке, де той розписував всякі подяки й щиро просив по товариському пообідати разом з ним та його сім'єю.