«Ні, ні, я цілком покладаюсь, але… ні, так я цілком, цілком покладаюсь, вибачте мені, будь ласка, я зовсім не те хотів сказати…» — забелькотів Василь.
Вони вийшли з кафе.
На вулиці вона спинилась на мить і рішуче сказала:
«Моя адреса: Вестен, Ансбахер-Штрасе, 32, Рейнеке! Бувайте здорові! Ще раз дякую вам!»
Вона повернулась і пішла.
Ганек постояв з секунду.
— Рейнеке. Наче він чув десь це прізвище.
Він пройшов кварталів зо два, силкуючись пригадати щось, звязане з прізвищем Рейнеке.
— «Рейнеке Лис» — Вольфганга Гетого — переклав такий-то року такого-то. Накладом таким-то
Ні — не те! Десь іще був Рейнеке…
Зненацька Василь втямкував. Він розгорнув записову книжку й подивився адреси. В другій шпальті ліворуч він знайшов:
— Гаррі Рейнеке — голова правління кооперативу «Електра».
Ганек аж підстрибнув з радощів. Це його дочка або племінниця. О-го-го-го-го. — Він піде туди в справах ділових; завтра-ж.
Другого дня Василь у чорній парі стояв перед табличкою Г. Рейнеке. Він уже подзвонив.
— Невже-ж вийде вона? Ох, нехай вона не виходить. Нехай не відразу… Двері одчинилися…
В дверях стояла стара в біленькому мережовому очіпку, з окулярами на довгому носі.