«Ідіть сюди» — з невимовним жахом пробелькотала женщина.
Хтось дужою рукою сіпнув двері, аж ляснув гачок.
Явень навшпиньки підбіг до женщини.
«Майте на оці, що в мене револьвер» — прошепотів він, увійшов у кімнату й зачинив двері. Стало темно мов у льоху — в кімнатці не було вікон.
Він чув (серце калаталось), як вона одчинила вихід і почала щось шепотіти.
Щось торкнуло його в ногу. Явень одскочив на два кроки й засвітив запальничку. Чоловік лежав нерухомо. На краю ліжка сидів кіт і облизував голу ногу мерця.
Серед шепоту Явень почув другий жіночий голос.
«Він умер» — сказала дама. — «Через те я й прохала вас прийти».
«Де він, пустіть!» — розтявся одчайний, пронизливий, знайомий Явневі голос. Щось завовтузилось у сусідній кімнаті, двері розлетілись, і друга женщина вдерлась у кімнатку.
Перед Явнем стояла його жінка, Люся Явень.
