Викопав другий штих, став. Лопата на плечі.
Салдатові набридло. Добув тютюн, узявся скручувати цигарку.
Чоловік стояв з лопатою на плечі. Потім він схилив її назад і, вимахнувши з-за плеча, вдарив салдата по голові. Той упав. Ще й ще!
Чоловік одяг салдатову шинель, вбув чоботи, акуратно зашнурував халяви, взяв винтовку, підвівся.
Вільний!
За 20 верстов — свої. Іти лісом легко.
Рішучим рухом скинув винтовку на плече й пішов.
— До другої денікінської застави.
Вільно дійшов до вогника.
Казанок на двох багнетах. Вогонь весело вбирає вітер. В лісі вільно й вохко.
Коло казанка група офіцерів і салдатів.
Чоловік перевісив винтовку через руку й підійшов ближче.
Двоє сиділо обличчям до нього — знайомі, що стоять у Стеблинці.
Один з них, поручик з рудою борідкою, був робив у ньго трус і забрав документи і ленінську картку.
Третій в офіцерськім кашкеті, в свитині, спиною. Це — шпіон!
«Рено!» — гукнув раптом чоловік.
Офіцер в свитині схопився на ноги й став з ним віч-на-віч.
Водянисті очі дивилися з-під козирка кашкету.
Чоловік звів винтовку й вистрелив йому в голову.
Потім він кинув винтовку й сказав: «Я гадаю, він не став-би розповідати чогось важливого тут на заставі»…
Відомості про розполог червоних лишилися в пошматованому мозкові полковника Двигубського…
