ринославщині або на Херсонщині, не кажучи вже про Харьків“.
Так ілюструє русько-большевицьку практику тов. Затонський. Розуміється, немало уплило часу з тої пори, коли писав свої слова товариш. Де-що могло на краще змінитись і змінилось, але не змінились пружини єдино-неділимської політики великої частини руських комуністів на Вкраїні.
Ми є завзятими ворогами цеї політики шовінізму, бо такою є безперечно і понад всякий сумнів „єдинонеділимство“.
І коли би єдинонеділимські мотиви справді мали відограти ролю в ухвалі резолюції IV. Всеукраїнського Зїзду, зручно тільки вжиті і заховані, то мусимо сказати, що в найблищому часі вони мусять вийти на верх і можуть дуже діймаюче пімститися на розвитку соціялістичної революції на Вкраїні.
З найбільшим натиском підчеркуємо, що національна свідомість серед українських робітників і селян на Вкраїні, в останніх часах поширилась з такою силою, як ніколи досі. І це є причиною, що культурно-обєдинительна і асиміляційна політика руських большевиків на Вкраїні, на цілій лінії скрахувала. Боші нині на Вкраїні не можливі. І це причиною, чому тов. Раковський, нинішний „українофіл“ — як його називають, той сам, що ще недавно голосив на Вкраїні диктатуру російської культури, нині співає
