Єство їх так тече:
Здалеку ми прийшли; далеко нам ще йти; довгі
відпочинки й довгі глибокі вдихання для
наших легенів на дорозі.
Сон належиться всім; навіть як всі пісні є
старими піснями й співуче серце вигоріло, як
ліхтар стрілочника без олії, навіть як ми
забуваємо наші ймення й хати наприкінці, —
таємниця сну покинула нас, а сон належиться
всім, сон перше й останнє, й
найкраще за все.
Люд співучий; люд зі співучими устами,
сполученими зі співучими серцями; люд, що
повинен співати або вмирає; люд, що його
співучі серця ламаються, колії нема співучих
уст; це — це мій люд.
Я малював дах хмарочосу.
Я малював довго й називав це робочим днем.
Люд на розі роївся й свисток поліцая не
вгамовувався все пополуднє.
Ці люди, коли йшли або стояли;
I поліцай — крапка синього, скалок міди,
Чорні припливи кружляли довкола нього,
А він доглядав вулицю. Я малював довго
Й називав це робочим днем.
